Коли вперше чуєш панк-рок він розриває тебе на шматки

Панк-рок справляє вельми специфічне перше враження. Це схоже на удар блискавки. Наче з під тебе висмикнули табурет, поки ти намагаєшся дістати щось з антресолі. Мов двері вдаряють по лобі, варто тобі простягнути до них руку, а з того боку вискакує хлопець, цупить твій гаманець перш ніж встигнеш поворухнути хоч пальцем. І от ти лежиш на землі й намагаєшся усвідомити, що це трясця щойно сталось. Знайомство з панк-роком завжди приголомшливе та разюче, але не обов’язково приємне.

Думаю, це як з палінням, затятий курець може вбивати себе роками, але крапля нікотину миттєво прикінчить коня. А панк-рок надзвичайно концентрована форма рок-н-ролу і коли ти чуєш його вперше він просто розриває тебе на шматки, навіть досвідчених рок-меломанів. Після такого травматичного досвіду реакція однозначна, ти або любиш це або щиро ненавидиш.

А якщо тебе довбануло брудним музичним мішком особливо жорстко, просиш ще сильніше та важче, ось так якось і виник хардкор.

Зручна точка входу до панк-культури. Огляд фільму “CBGB”

Здається це мав буди байопік

Якщо вірити синопсису та трейлеру, це мав бути біографічний фільм про Гіллі Крістала, хлопця який намагався відкрити кантрі-бар у Нижньому Мангеттені, але замість цього творив колиску панк-року. Та то все хибна реклама, насправді дана кінострічка екскурс до зорі нью-йоркського рок-андеграунду, під час якого вам покажуть усіх ключових осіб та культові артефакти. Сам же пан Крістал та його життя слугують клеєм, що тримає тазом десятки ледь пов'язаних персонажів. На нього кріпляться маленькі зірочки, флаєри гуртів й інше божевільне сміття.

 

Шалені Dead Boys

Хоч у фільмі представлена ціла плеяда виконавців, від The Ramones до Talking Heads, з майже двадцяти колективів, найяскравіше зображені божевільні Dead Boys. Мабуть, тому що Гіллі намагався бути їх менеджером.

Саме на долю цих хлопців припали найвульгарніші та навіжені сцени. Попри відверту неадекватність музикантів вони чарівні. Мені хочеться побачити окремий спіноф про цей гурт. Хоча це навряд чи коли-небудь станеться, бо фільму доведеться присвоїти настільки високий рейтинг, що він ніколи не зможе відбити витрачені на знімання кошти.

 

Структура кінострічки

На мою думку, фактура цієї картини відповідає художнім тенденціям епохи яку вона зображає. Мені вона нагадує колаж, гладенький комерційно спрямований, але все ж таки колаж, у якого деякі стики навмисно зроблені дещо грубими та виразними, щоб підкреслити самобутність.

Хоча мене дещо спантеличили переходи у стилі комікс-панелей. Адже зв’язок між коміксами й панком вельми умовний та віддалений. Потрібно кілька рукостискань між прото-панком, попартом і графічним дизайном, щоб знайти хоча б його тінь.

 

Висновки

Загалом, цей фільм зручна точка входу для всіх охочих дослідити панк-культуру. Який покаже на кого й що слід звернути увагу. Також стрічка може слугувати непоганим лакмусовим папірцем. Якщо якісь сцени викликали у вас огиду чи обурення, тримайтесь від панку як найдалі, бо він містить цілу гору значно божевільнішого лайна.

 

Я просто хотіла написати фанфік, але чомусь почала досліджувати панк-рок

 

Мої дослідження панк-культури розпочалося у досить несподіваній точці, я просто хотіла покращити свої письменницькі навички. Бо хоч й непогано володію словом, мої твори зазвичай до смішного малі, десь в середньому 500 друкованих знаків. Отож я вирішила серйозно взятися за написання фанфіків, оскільки значно легше працювати взявши за основу вже готовий чужий матеріал. Нетреба вигадувати персонажів і світ, можна використовувати вже перевірені сюжетні повороти, тобто можна зосередитися на тому, що мене цікавить, формі та об’ємі тексту.

Для початку я обрала перевірену часом франшизу Buffy the Vampire Slayer, через її яскравих персонажів та гнучкий світ. Ось тут то й несподівано вигулькнув панк-рок. Річ у тім, що одразу два центральних персонажі цього серіалу дотичні до даної культури. Руперт Джайлз, у роки своєї буремної молодості, не тільки бавився з чорною магією, а й зібрав власний панк-гурт. З іншого боку, Спайк здається прагнув стати справжнім панком ще до виникнення відповідної субкультури. І, завдяки своїй наполегливості та вампірській природі, він в решті решт здійснив своє бажання. Спайк настільки просякнутий духом панк-року, що це стало невіддільною частиною його особистості.

Але, як не прикро, ця належність в серіалі використовується просто, як цікава особливість персонажів та обмежується кількома відсилками. Отож, мені закортіло краще розкрити даний аспект у фанфіках. От тільки я майже нічого не знаю про панк-культуру. А вихід з парадоксального ускладнення тільки один, дослідження.

Оскільки записувати свої думки, у процесі вивчення панку, цілком доцільно, ідея створити відповідний блог для їх публікації здалась мені вдалою. Не пропадати ж дарма усім моїм роздумам у старому блокноті.