Тільки гляньте на його зачіску, він точно панк
Головний герой фільму Стівен Леві більш відомий як Стіво, на перший погляд, зразковий панк. Він фарбує волосся у блакитний колір, носить зухвалий одяг та має ланцюга на шиї. Спосіб життя у нього відповідний, п'янки-гулянки, рок-концерти, бійки й розваги з різноманітними забороненими речовинами. Й звісно цей хлопець постійно патякає про анархію та повстання супроти суспільства. Але варто придивитись і починаєш розуміти, щось тут не так.
По перше, Стіво явно вважає себе кращім за інших, це одразу помітно по його зверхньому відношенню що до оточення. Він регулярно зневажливо висловлюється, не тільки про представників влади та своїх природних ворогів жлобів, а й соратників панків, інколи навіть власних друзів. Зокрема дивує його презирливе відношення до британського панк-року, начебто через нікчемність протистояння англійському консерватизму у порівнянні з життям анархіста у штаті мормонів. Але при всьому цьому, весь гучний бунт цього хлопця можна звести до “не роби нічого окрім розваг”.
Думаю, у будь-якій тусовці знайдеться подібний персонаж, але це точно не зразкова позиція для панка та революціонера.
По друге, хоч намагається не подавати вигляду, Стіво дуже турбується щодо майбутнього. Говорить та думає про прийдешнє він значно частіше аніж анархію. Це можна помітити ще на початку фільму, коли Стівен проектує власне занепокоєння на дівчинку в лікарні, співчуваючи їй, адже вона немає майбутнього. І з розвитком сюжету ця стурбованість тільки зростає.
Звісно для молодої людини цілком природно думати про власне майбутнє, але це суперечить одному з принципів субкультури панків “живи сьогоднішнім днем”. Але цю розбіжність у собі Стіво відмовляється визнавати майже до кінця.
Й в решті решт, цей юнак занадто гостро реагує на позерів. Він виходить далеко за межі традиційних для спільноти у подібних випадках роздратування та глузливого презирства. Це настільки глибоко зневага приправлена тривожністю, що межує з мізантропією.
Стіво гордовито стверджує, що у Солт-Лейк-Сіті тільки два справжні панки, він та його найкращий друг “Героїновий” Боб. Всі інші просто позери й неварті уваги. Саме тому в його строкатій компанії майже нема інших панків.
Ця нав’язлива одержимість тільки наростає протягом фільму, аж допоки не доходить до порогу паніки. Адже все це його внутрішня позерофобія, правда від якої він тікає. Але йому стає все складніше уникати її, поки ідеали не витримують перевірку реальністю, мотиви ставляться під сумнів, а друзі поступово розходяться різними шляхами й майбутнє загрозливо наближається. Коли ж дівчина на вечірці пропонує Стіво зосередитися на вчинках, а не фарбуванні волосся, це явно викликає в хлопця дискомфорт, наче тільки зовнішність робить з нього панка. Він до останнього намагається зануритися у самообман, але життя змушує його визнавати правду. Стівен Леві - звичайнісінький позер.
Панк до самої смерті
Боб хрестоматійний панк, зламаний хлопець у хворому світі. Ставши панком він знайшов себе, музика дає йому сили, а насильство втіху. Це його зона комфорту, промаркована ним знаками хаосу та анархії, як коли бідолаху зачинили на карантин у лікарні. І байдуже, якщо з нього сміятимуться та називатимуть позером через переконання або почуття. Свобода його найбільша цінність, омріяна й недосяжна. Але від всього цього Боб готовий відмовитися заради своєї коханої.
Саме любов дала йому розраду, яку він шукав у насильстві. Взаємність його обраниці Тріш, її турбота й шана особистості Боба, дала йому змогу потроху знімати броню та загоювати душевні рани.
Кінець він зустрів відповідно усій драматичності свого життя, жорстокий іронічний жарт. Хлопчик який так і не став чоловіком. Остаточне підтвердження його точки зору, померти від того, про що застерігав усіх навколо.
Усі диваки Солт-Лейк-Сіті
Складається враження, що режисер намагався запхати до стрічки якомога більше субкультур. Чого тільки варті моди, у Солт-Лейк-Сіті 1985 року. Та через такий підхід, жодне с цих міських племен не показано належним чином, навіть панки, бо все обмежується демонстрацією одного-двох представників, які здебільшого слугують масовкою.
Але окрім різноманітних субкультур, у фільмі чимало просто маргінальних диваків, яким нікуди притулитися окрім тусовки Стіво та Боба. Як от Марк, багатій-сирота з пристрастю до накопичення преміум мотлоху.
Саме на тлі такої строкатої компанії розумієш, що головний герой звичайнісінький хлопець наприкінці фази юнацького бунту. Адже він позбавлений загального фаталізму притаманного його оточенню. Можна навіть сміливо сказати, що серед своїх друзів Стівен Леві найнормальніший.
Приречений стати власним батьком
Стіво це так звана дитина розлучення. Дещо іронічно, що його батьки двійко хіпі, які втратили свою любов. Вони терплять один одного лише заради сина та розійшлися по життю різними шляхами. Якщо мати продовжила йти дорогою духовного пошуку, то батько перетворився на респектабельного адвоката, того самого стереотипного багатого хлопця з верхніх прошарків суспільства, сноба з членством у приватному клубі, справжній хребет рейганівської Америки.
Ще на початку фільму виникає твердження, що Стіво схожий на свого батька. Але він це відкидає, зневажаючи батьків, бо ж вони продались та пішли за мейнстримом. Та тінь містера Леві постійно переслідує його, стаючи виразнішою та важчою, чим ближче до фіналу, аж поки врешті не стане відображенням.
Хоча, в одному Стівен таки зміг стати кращім аніж той хто його породив. Бо, на відміну від свого татуся, він спромігся визнати, що продався. Саме ця відвертість з самим собою піднесла його над, до кінця лицемірним, батьком.
Висновки
Загалом це непоганий фільм про дорослішання, але якби не потреба освіжити спогади для огляду, я б його вдруге і не глянула. Найцікавіше в ньому розкриття теми позерів у субкультурі панків.